Реабілітація після черепно-мозкової травми (ЧМТ)

Черепно-мозкова травма характеризується пошкодженням м’яких і кісткових тканин голови та обличчя, самого мозку і оболонок всередині черепа. Важливо включати в процес лікування реабілітацію після ЧМТ, оскільки в іншому випадку навіть незначні, на перший погляд, удари по голові або потилиці можуть призвести до непередбачуваних ускладнень, аж до летального результату.

Черепно-мозкова травма — це фізичне ушкодження тканин головного мозку, що призводить до тимчасового або постійного порушення його функцій. Діагноз ставиться на основі клінічних даних і підтверджується методами візуалізації (переважно КТ).

Початкове лікування включає забезпечення прохідності дихальних шляхів і підтримання адекватної вентиляції, оксигенації та артеріального тиску. У важко травмованих пацієнтів часто потрібне хірургічне втручання для встановлення реєструючих пристроїв для моніторингу та лікування підвищеного внутрішньочерепного тиску, декомпресії підвищеного внутрішньочерепного тиску та видалення внутрішньочерепних гематом.

У перші дні після травми важливо відновити адекватну перфузію головного мозку, підтримувати оксигенацію і запобігати ускладненням, пов’язаним зі зміною свідомості. Багато пацієнтів потребують реабілітації.

Симптоми черепно-мозкової травми (ЧМТ)

Симптоми залежать від характеру та тяжкості травми:

Струс мозку характеризується нудотою, блюванням, блідістю шкіри, ретроградною амнезією та іноді короткочасною втратою свідомості. Більш важкі симптоми включають втрату свідомості (непритомність, кома), серцеву недостатність, повторне блювання, головний біль і підвищення артеріального тиску.

Рівень тяжкості

• Легка черепно-мозкова травма означає легкий струс або забій головного мозку. Втрата свідомості на цьому рівні не перевищує однієї години, можуть бути присутніми скарги на головний біль, нудоту і блювоту.
• Черепно-мозкова травма середнього ступеня тяжкості характеризується втратою свідомості на кілька годин, частковою втратою пам’яті (амнезією), повторним блюванням, головним болем, короткочасними порушеннями серцевої діяльності (пульсу) і дихання, порушенням мови і слабкістю кінцівок.
• Тяжка черепно-мозкова травма характеризується значними забоями, стисненням головного мозку та дифузним ушкодженням аксонів з тривалою втратою свідомості (до 1-2 тижнів), значними та тривалими порушеннями серцевого ритму, дихання та температури, паралічем або вираженою слабкістю кінцівок, судомами та ін.

Реабілітація пацієнтів з черепно-мозковою травмою

Лікування залежить від ступеня травми і може включати як медикаментозне, так і хірургічне втручання. Під час реабілітації пацієнти перебувають під наглядом лікаря, який перевіряє результати за допомогою рентгенівських знімків, КТ, МРТ, УЗД та інших тестів.

Реабілітація проводиться в індивідуальному порядку.

Деяким пацієнтам потрібно відновити рухливість, іншим — зняти головний біль або поліпшити сон. Лікар підбирає комплекс процедур, виходячи з проблем, які стоять перед пацієнтом.

Період реабілітації

• Ранній: 2-5 день після травми. Лікар оцінює тяжкість травми, можливі наслідки (головний біль, шум у вухах, запаморочення, нудота, блювота) та ускладнення (непритомність, амнезія, порушення сну, емоційна нестабільність).
• Проміжний період: 5-30 днів після травми. Реабілітаційні завдання включають тренування вестибулярного апарату, відновлення рухливості кінцівок, якщо це необхідно, та зменшення спастичності (порушення рухів через підвищений м’язовий тонус). Реабілітація може включати медикаментозне лікування, дихальну гімнастику, фізіотерапію, масаж, теплову терапію (кріотерапію, парафінотерапію) та рефлексотерапію.
• Пізнє відновлення: 1-4 місяці після травми. Лікування продовжується за необхідності, але інтенсивність навантаження і препарати, що приймаються, можуть бути змінені лікарем. ЛФК активно використовується для відновлення зниженої рухливості та зменшення гіпертензії. Дихальні вправи допомагають поліпшити вентиляцію легенів. Для поліпшення рівноваги пацієнти можуть використовувати опори або виконувати спеціальні фізичні вправи та вправи для очей. При необхідності лікар буде працювати з пацієнтом над відновленням здатності пацієнта виконувати побутові завдання і працювати.
• Залишковий період: до двох років після травми. У цей період основні функції часто відновлюються, але якщо труднощі все ще залишаються, лікар продовжує працювати з пацієнтом над відновленням моторики, мовлення, дрібної моторики, координації та навичок самообслуговування за допомогою рухової терапії, ерготерапії та тренувань на тренажерах. Масаж покращує крово- та лімфообіг, знімає м’язову напругу, відновлює рухову функцію та полегшує біль. Фізіотерапія та теплотерапія можуть допомогти при спастичності.